Національна єдність – найсильніша зброя України проти агресора

Україна увійшла в небезпечну кризову зону, яка загрожує суспільним розбратом під час війни.

Сьогодні, у моєму житті – нуль політики. Але є ситуації, коли мовчання стає безвідповідальністю. І сьогодні, на мою думку, саме така ситуація.

Сьогодні будь-яке внутрішнє загострення відбувається в умовах, коли ворог щодня намагається використати наші суперечності, послабити довіру між владою, армією та суспільством і зруйнувати національну єдність.

Тому головне питання зараз – не хто виграє внутрішню політичну дискусію. Головне питання – хто і як відповідатиме за наслідки рішень, слів та дій, якщо вони послаблять державу під час війни.

Ця відповідальність лежить на всіх, хто має вплив: на владі, політиках, громадських лідерах, медіа і кожному, хто формує суспільні настрої. Право людей на мирний протест є беззаперечним. Але заклики, рішення та дії мають враховувати ціну, яку за внутрішній розбрат може заплатити країна.

Водночас суспільне невдоволення не можна просто перечекати або заглушити косметичними кадровими перестановками. Влада має зрозуміти причину цього невдоволення: люди хочуть компетентності, результату, справедливості, прозорих рішень і відповідальності.

Але єдність не можна встановити наказом або вимагати в односторонньому порядку. Вона виникає там, де є довіра, чесність, професійність і готовність чути одне одного.

Якщо дві ключові ланки системи взаємно послаблюють або обнуляють одна одну, країна отримує не 100%, а 0% з мінусом.

Сьогодні влада має не доводити суспільству, що вона права. Вона має показати, що здатна чути, пояснювати свої рішення, виправляти помилки й діяти в інтересах України. Швидко, професійно і ефективно.

А всі, хто закликає до не зрозумілих дій, мають чесно відповісти собі на головне питання: хто відповідатиме за їхні наслідки під час війни?