Вода і світ. Про небезпеку, якої ми майже не помічаємо

Один із напрямів наших досліджень – вода. Ми працюємо над методами очищення промислових та аграрних стоків у логіці циркулярної економіки. Ідея полягає не просто в тому, щоб очистити воду перед скиданням. Очищена вода має повертатися в цикл використання, а органічні компоненти – ставати ресурсом, зокрема для виробництва органічних добрив і відновлення родючості українських ґрунтів.

Чим глибше ми працюємо з цією темою, тим очевиднішим для мене стає: питання води значно ширше за екологію чи комунальну інфраструктуру.

У воюючій країні ми багато говоримо про енергетичну безпеку. Про продовольчу. Про критичну інфраструктуру та ресурси, від яких залежить стійкість держави. І це правильно. Але без води не працюватимуть ані енергетика, ані агросектор, ані промисловість, ані міста.

Вода потрібна для вирощування продовольства, виробництва електроенергії, охолодження енергетичного та промислового обладнання, роботи підприємств і лікарень, підтримки міст і цілих екосистем. При цьому ресурс, який ми звикли сприймати як майже безмежний, насправді дуже обмежений.

І це вже не лише гуманітарна проблема.

72% світового забору прісної води припадає на сільське господарство. Ще 16% — на промисловість і 12% — на муніципальні потреби. Ці три цифри добре пояснюють, чому дефіцит води дуже швидко перестає бути виключно екологічною проблемою. Менше доступної води означає більші ризики для аграрного виробництва і продовольчої безпеки. Для промисловості. Для енергетики. Для міст і громад.

Водночас потреба у воді зростає разом із розвитком технологій. Вона необхідна для багатьох промислових процесів, виробництва напівпровідників, енергетики та нових технологічних виробництв. Причому в багатьох випадках потрібна не просто вода, а вода дуже високої якості.

Тому для бізнесу питання вже полягає не лише в тому, де взяти воду. Дедалі важливішими стають ефективність її використання, очищення та повторне повернення у виробничий цикл.

Зміна клімату значною мірою проявляється саме через воду: посухи, екстремальні опади, зміни річкового стоку, танення льодовиків. Одночасно виснажуються підземні водоносні горизонти, забруднюються річки, деградують водно-болотні екосистеми.

А тепер додамо геополітику. Без неї останнім часом ніяк. 153 держави світу мають транскордонні водні ресурси. Річка не визнає державного кордону. Те, що одна країна будує, забруднює або забирає вище за течією, може безпосередньо впливати на економіку, екосистеми та життя людей у сусідній державі.

Тому управління транскордонними річками та водоносними горизонтами – це вже питання не тільки екології, а й міжнародного співробітництва, економічних інтересів та безпеки. І зі зростанням дефіциту води цей фактор ставатиме лише важливішим.

Добра новина полягає в тому, що значна частина необхідних рішень уже відома. Сучасне очищення та повторне використання води. Ефективне зрошення. Захист підземних вод. Накопичення дощової води. Замкнуті цикли водокористування у промисловості. Відновлення водно-болотних угідь. Системне управління річковими басейнами.

У регіонах із гострим дефіцитом води дедалі більшу роль відіграє опріснення. В інших – очищені стічні води повертаються в аграрний, промисловий або комунальний цикл. Саме в цій логіці ми працюємо і в Green Innovation Lab.

Для мене циркулярна економіка – це не модний термін і не красива схема для презентації. Її сенс дуже практичний: те, що сьогодні є відходом або стоком, завтра має стати ресурсом.

Очистили воду – повернули її у використання. Вилучили органічні компоненти – використали їх для створення добрив. Повернули поживні речовини в ґрунт – зменшили потребу в нових ресурсах. Так починають замикатися цикли.

Саме тому я переконаний, що ми не можемо управляти енергетикою, водою, землею та продовольством як чотирма окремими світами. Це одна взаємопов’язана система!

Енергетиці потрібна вода. Водній інфраструктурі потрібна енергія. Сільському господарству потрібні і вода, і земля, і енергія. Стан ґрунтів впливає на те, як вода утримується та використовується. А від роботи всієї цієї системи залежить продовольча безпека. Тому водна безпека має бути не додатком до екологічної політики, а частиною стратегічного планування держави – поруч з енергетичною та продовольчою безпекою.

Для України ця розмова має особливе значення. Повномасштабна війна показує справжню ціну вразливості критичної інфраструктури. Вона дуже жорстко нагадала, що вода також може бути фактором стійкості або вразливості держави.

Чи достатньо ми це усвідомлюємо? Думаю, що ні. Саме тому наступний матеріал хочу присвятити вже не світу, а Україні: що відбувається з нашими водними ресурсами, які ризики створила та посилила війна і якою має бути сучасна архітектура водної безпеки країни.