Україна і світ, 2026. Боротьба за Європу або шанс на майбутнє

Сьогодні, на початку січня 2026 року, нам потрібно зазирнути у густий туман нашого майбутнього.

Саме сьогодні:

— в умовах жорстокої та цинічної агресії Росії проти України;

— в умовах наростання глобального хаосу, коли жорстокість і сила, а іноді й безумство, домінують над міжнародним правом і законами;

— коли видимість горизонту обмежена або темрявою, або сутінками ранкового світанку вже сьогоднішнього дня;

— коли світові гойдалки між соціальною депресією і страхом, з одного боку, та людською вірою й надією — з іншого, мають максимальну амплітуду і частоту.

Для нас, українців, і для України важливо визначити не лише сучасну світову систему координат, а й ключові глобальні «інженерні»  блоки для фундаменту, на якому ми можемо будувати міст у спільне майбутнє.

Переконаний, що одним із ключових елементів фундаменту і системою координат для нас — і не тільки для нас — є Європейський Союз. Наш великий і складний друг, партнер і сусід.

І, звичайно, наш 35-річний, дуже непростий шлях до європейської системи демократичних, соціальних та економічних цінностей і стандартів.

Але для цього нам потрібно озирнутися назад, визначити проміжну точку відліку, проаналізувати пройдений шлях до сьогоднішнього дня і спробувати зазирнути у «завтрашній день», як би складно це не було.

Тому наш маршрут складатиметься з трьох етапів:

1. «ЄС 2010. Стриманий оптимізм» — аналіз окремих ключових аспектів стану Європейського Союзу у 2010 році.

2. «ЄС 2010-2025. Обережний песимізм.  Втрата динаміки та швидкості» — аналіз траєкторії розвитку Європейського Союзу та ключових викликів у період 2010–2025 років.

3. «ЄС і майбутнє: розвалитися і померти чи вистояти й перемогти?» — спроба зазирнути в майбутнє та спрогнозувати можливі сценарії формування «мосту» між Європейським Союзом і Україною: його конструктивні сильні сторони та ключові виклики на шляху завершення цього процесу.

Якщо початок 2011 року увійде в світову історію як період арабських або «піщаних революцій»,  то його закінчення – як час складної боротьби Європейського Союзу за долю своєї євровалюти і зони євро, а відповідно, за власну долю і перспективи. Сьогодні не тільки політичне напруження досягає максимального рівня, а й діапазон різних прогнозів і оцінок.

На жаль, протягом всієї своєї історії, Євросоюз оповитий песимістичними прогнозами, не тільки своїх зовнішніх критиків, але й внутрішніх опонентів. Деякі з них мають підстави. Тому що, «непідйомні» державні борги, зниження суверенних рейтингів, не збалансована бюджетна політика ряду європейських країн, потужні соціальні протести, криза мультикультуралізму, все це сприяло такій точці зору.

Проте, має право на життя і інша точка зору, більш оптимістична. Так як істотні підстави для цього теж є.

Слід зазначити, що Європейський Союз є унікальним світовим інтеграційним проектом.

І не тільки тому, що він зняв низку складних історичних і політичних протиріч всередині самої Європи. А й тому, що за дуже короткий історичний період  До 2010 року, ЄС створив потужну економічну альтернативу поступово слабіючим США і Сходу, який набирає силу.

Тому в 2010 році,  питання збереження євро і єврозони – було не тільки питанням існування ЄС як такого. Тоді як і сьогодні, це критичне питання конкурентноздатності та існування самої системи глобального лідерства західного зразка в осяжній історичній перспективі і його виживання. 

За два останні десятиліття (1990-2010), ЄС зумів створити першу економіку світу. Незважаючи на жорстоку кризу єврозони, поточний ВВП Європейського союзу за 2010 рік склав 16,25 трильйона доларів США, що становив майже 25,8% від світового ВВП. Аналогічний показник ВВП для США за 2010 рік склав 14,6 трильйона доларів, або 23,1% світового ВВП. Для порівняння зафіксуємо, що ВВП Китаю досяг приблизно 5,88 трильйона, або 9,32%, ВВП Японії — 5,5 трильйона, або 8,72%, а ВВП Росії — близько 1,5 трильйона доларів США, або приблизно 2,34% світового ВВП.

Якщо ми проаналізуємо світовий експорт (14,851 трильйона доларів) і імпорт (15,077 трильйона доларів) товарів у 2010 році в розрізі країн-лідерів (таблиця 1.1), то трійка лідерів виглядала таким чином.

По експорту товарів: Китай, США, Німеччина.

По імпорту товарів: США, Китай, Німеччина.

На частку цих країн припадало 28% світової торгівлі товарами.

Відзначимо, що світовий експорт товарами в 2010 році зростав у чотири рази швидше, ніж світовий ВВП і досяг динаміки в 14%.

Таблиця 1.1

Лідери світового експорту і імпорту товарів у 2010 році

(мільярди доларів)

Більше того, сукупний експорт ЄС (включаючи внутрішній європейський ринок) у 2010 році перевищив 5,15 трильйона доларів. Це майже в чотири рази більше, ніж експорт США, і більш ніж утричі перевищив експорт Китаю.

Європа здійснювала 45% всієї світової торгівлі в комерційних сервісах, де сконцентровані інтелектуальні та високотехнологічні, інноваційні послуги в самих передових галузях сучасної науки і техніки.

Частка Європейського Союзу в світовому експорті комерційних послуг (включаючи внутрішнє споживання ЄС) становило 28,4%, тоді як США — 18,5%, Китай — 6,1%, а Японія — 4,9%.

Сукупна міжнародна торгівля комерційними послугами ЄС в 2009 році, включаючи внутрішній європейський ринок, перевищила 1,5 трильйона доларів, що в три рази перевищує аналогічні показники США і більш ніж в 1,5 раза — показник Китаю.
У багатьох галузях лідируюче положення європейської економіки було беззаперечним. Наприклад, ЄС був фактичним лідером у світі по:

• телекомунікаціям,
• будівництву,
• страховим, фінансовим, комп’ютерним, інформаційним та багатьом іншим видам послуг, включаючи міжнародні транспортні перевезення й туризм.

Унікальність ЄС полягало в тому, що понад 65% торгівлі товарами здійснювалося всередині самого Союзу, і обсяг цього товарообміну становив майже 3,5 трильйона доларів.

У той же час, коли всередині азіатського ринку споживалося азіатського експорту на суму 2,464 трильйона доларів, а всередині Північної Америки — на суму менше 1 трильйона.
Для порівняння: внутрішній ринок споживання експорту для країн СНД складав всього 109 мільярдів доларів.
Майже 60% експорту послуг також споживалося всередині ЄС. Це був  найбільший внутрішній світовий ринок споживання.

⸻
Запаси золота

І, нарешті, запаси золота в національних банках ЄС перевищували запаси золота в США.

Тільки в національних банках Німеччини, Франції та Італії резерви золота перевищували 8300 тонн, в той час як у США — 8150 тонн, Китай — 1054 тонни, Росія — 852 тонни, а японські запаси золота складали  — 765 тонн.
А це є найважливішою умовою надійності і стійкості європейської валюти.

Стратегічна тенденція сучасного світу: економічна міць Сходу в особі Китаю зростає, а економічна міць Заходу поступово зменшується. Європейський Союз має всі шанси стати найважливішим елементом цієї глобальної конструкції, перетворившись не лише в третій центр світового впливу, але і в економічний, а в майбутньому, можливо, і в геополітичний локомотив глобального простору.

Для цього необхідно подолати проблему керованості Європейським союзом з 27 учасниками. Потрібно переконати національні еліти і народи європейських країн в необхідності передачі значної частки суверенних національних повноважень загальноєвропейським органам управління, більшість з яких ще потрібно створити, а існуючі — зміцнити, одночасно дебюрократизувати.

При цьому потрібно кардинально скоротити час прийняття стратегічних рішень, що є запорукою успішної, швидкої та адекватної реакції на внутрішні і зовнішні глобальні виклики.

Звичайно, при цьому виникнуть дуже серйозні — як внутрішні, так і зовнішні — протиріччя і стримуючі фактори. Наприклад, між національними традиціями країн-учасниць, що історично склалися, і загальноєвропейськими інтересами на глобальній арені. Можливо, з тими, хто звик монопольно правити в світовій політиці та економіці протягом останніх десятиліть, і з тими, хто, крізь тисячоліття, сьогодні м’якою, але незламною ходою йде до цієї мети.

Але криза — це не тільки сильний соціально-економічний стрес, це, в першу чергу, потужний зовнішній імпульс, що змушує змінитися і країни, і людей.

Тому:

якщо європейці будуть працювати більше і ефективніше;

якщо багаті європейці будуть ділитися з суспільством щедріше;

якщо європейські уряди будуть витрачатимуть менше, а інвестувати в майбутнє ЄС більше;

якщо бюрократії в ЄС буде значно менше;

якщо соціального утриманства в європейській спільноті буде менше…

Тоді Європа може стати ще сильнішою, в кращому разі, всі реальні можливості і ресурси для цього є. А найголовніше, це колосальний і унікальний досвід європейської інтеграції, що дає фантастичний синергетичний ефект глобального масштабу. Не тільки в економічній, але і в соціальній, науковій, технологічних сферах. Що, в свою чергу, дає шанс і можливість глобального лідерства і, відповідно, цивілізаційного домінування. А це на старті третього тисячоліття може стати визначальним фактором.

Тому ЄС потрібно було дуже поспішати, перешиковуючись під час руху. А це буде нелегко, бо дуже швидко скорочує розрив Китай, а за деякими стратегічними позиціями — дихає в спину, або обганяє. Не кажучи про швидкість та динаміку розвитку США  в окремих високотехнологічних індустріях.

Також потрібно враховувати амбіції і непрогнозованість найближчого «енергетичного сусіда» — РФ, та складність всієї сукупності внутрішніх процесів цієї величезної країни та її претензій на світове лідерство.

1. У 2010 році Європейський Союз мав найбільшу економіку у світі — одну з найпотужніших і найсучасніших. Це був об’єктивний факт.

2. Об’єднана Європа мала всі передумови впродовж наступних десятиліть стати провідним глобальним гравцем, принаймні в економічному вимірі. Для цього необхідно було вистояти перед тими, хто чинив опір, переконати тих, хто сумнівався, і консолідувати тих, хто прагнув сили в межах сильної Європи.

3. Ключовими умовами успіху були стратегічне бачення динамічних змін і концентрація політичної волі — як на національному, так і на загальноєвропейському рівнях. У цьому напрямку Європейському Союзу вдалося досягти значних результатів.

4. Втім, нові глобальні виклики, системні проблеми та конфлікти, що проявилися на наступному етапі розвитку, не дозволили повною мірою трансформувати економічні досягнення 2010 року в довгострокову динаміку зростання. Наслідком стало уповільнення економічного розвитку та поступове відставання в низці ключових індустрій в період 2010 -2025.