Імперський цинізм Росії

Ще в далекому 2010 році я сформулював відповідь однозначно:

«…очевидно, що не існує ціни, яку Росія не готова буде сплатити за повернення України до зони свого стратегічного впливу».

Сьогодні, наприкінці 2025 року, я можу додати:

«…навіть варварською ціною повного знищення України та геноциду українського народу. Або навіть ціною власної смерті Росії».

Можу стверджувати: без української душі, серця, розуму і духу Росія існувати не зможе. А тим більше — залишатися імперією.

Тому гасло «Україна понад усе» є визначальним не лише для українців, а й для Росії — але в абсолютно різних контекстах і з абсолютно різними цілями.

Українці вже понад одинадцять років не просто боронять рідну землю. Ми продемонстрували всьому світові, що міф про силу Росії — це фікція. Україна довела безсилля агресора на багатьох фронтах: енергетичному, економічному, інформаційному, технологічному і, безумовно, моральному.

Ми десакралізували Росію в очах усього людства. Для Кремля Україна стала уособленням «абсолютного зла» та екзистенційною загрозою їхньому імперському шовінізму. А «зло», у їхньому розумінні, має бути покаране або знищене — разом із тими, хто його підтримує. Таким «злом» вони вважають і Європу, і США.

Саме тому не варто жити в ілюзіях щодо нинішньої, не до кінця зрозумілої «дружби» між окремими колами США та РФ.

Сьогодні в російських головах, отруєних ненавистю до України, звучать рядки старої, призабутої пісні: «Весь мир насилья мы разрушим до основанья, а затем… Мы наш, мы новый мир построим…»

Тому не лише Україна, а й увесь цивілізований світ мають усвідомити: який саме світ руйнує Росія і який “русский мир” вона прагне збудувати натомість.

Недарма їхній диктатор сказав:

«Навіщо нам світ, у якому немає Росії?»

Ці слова слід пам’ятати постійно. Вони стоять, мов загороджувальні загони на останньому рубежі, і виблискують сотнями ядерних ракет — ракет, які сьогодні проходять прискорену модернізацію з урахуванням усіх стратегічних помилок, яких російська військова машина припустилася за роки жорстокої агресії та геноциду українського народу.

Цю загрозу мусить враховувати не лише Київ. Особливо зараз — у процесі обговорення чергових «мирних планів», зокрема й тих, що готуються для Дональда Трампа.

Саме тому вона сьогодні опинилася на розломі цивілізацій — між європейськими демократіями та жорсткими автократіями.

Тут кожен намагається збудувати свій міст — за власними правилами і у свій бік.

Світ увійшов у фазу, де старі конструкції більше не працюють. Імперії не хочуть старіти — вони вміють і прагнуть лише руйнувати.

Україна історично опинилася на лінії цивілізаційного розлому не випадково. Вона стала точкою істини й опори. Саме тут зійшлися:

• свобода і страх,
• майбутнє і минуле,
• відповідальність і цинізм.

Україна не ідеалізує себе. Але вона зробила вибір — і заплатила, та продовжує платити за нього надвисоку ціну.

Міст над прірвою в майбутнє. Міст цивілізаційного масштабу.

Його не будують простим нейтралітетом. Його будують колективною позицією і політичною силою волі багатьох. І Україна може стати одним із ключових елементів  цієї цивілізаційної конструкції майбутнього.

Бо якщо цей міст упаде — впадуть не лише українські міста.

Впаде сама ідея демократичного світу, де жорстока, цинічна сила війни завжди обмежується силою міжнародного права.