Війна, перемир’я, мир?! Три сценарії та нова архітектура енергетичної безпеки України

Авторська колонка Олександр Домбровський

3 хв читання

Війна, перемир’я, мир?! Три сценарії та нова архітектура енергетичної безпеки України

Днями взяв участь у роботі XI Міжнародного конгресу інженерів-енергетиків, що проходив у межах бізнес-форуму «5E» у Києві. Разом із колегами з енергетичного сектору, представниками влади, фінансових інституцій та міжнародними партнерами ми обговорювали стратегічне питання: якою має бути майбутня архітектура енергосистеми України?

У своїй доповіді «Війна, перемир’я, мир?! Стратегічні моделі енергетичної безпеки України» я запропонував оцінювати наш розвиток крізь призму трьох можливих сценаріїв: продовження війни, крихке перемир’я та довгостроковий мир. Кожен із них вимагає власної логіки проєктування та пріоритетів.

Головний висновок, якого нас навчила ця війна: енергетична безпека більше не визначається лише собівартістю кіловат-години. Вона визначається архітектурою системи.

Фізична захищеність, географічна розподіленість, автономність і здатність швидко відновлюватися після ударів — ось фундаментальні критерії стійкості сьогодні.

Енергетична безпека визначається не собівартістю кіловат-години, а архітектурою системи.

Три сценарії — три моделі стійкості

Сценарій війни: Defense & Islanding. Пріоритет — виживання та максимальна локальна стійкість: розвиток острівних мікромереж (microgrids), автономізація громад і критичних об’єктів, мобільна генерація та системи накопичення енергії (BESS) біля лікарень, водоканалів та базової інфраструктури.
Сценарій крихкого перемир’я: Protected Decentralization. Фокус зміщується на захищену розподілену генерацію, Smart Grid-кластери, промислові накопичувачі швидкого реагування, муніципальну й агропромислову когенерацію.
Сценарій довгострокового миру: Integration & Net-Zero. Повноцінна інтеграція з ENTSO-E, розвиток високоліквідних цифрових ринків балансування, масштабування СЕС і ВЕС, корпоративні PPA-контракти та реалізація експортного потенціалу «зеленої» енергії до ЄС.

Чому не можна відбудовувати «як було»?

Спроба механічно відновити стару, надмірно централізовану радянську модель — це стратегічна помилка. Концентрація гігаватів потужності на кількох гігантських станціях і магістральних вузлах робить країну заручником точкових ракетних ударів навіть у повоєнний час.

Відбудова має відбуватися виключно через модернізацію: децентралізацію, цифровізацію, ринкові механізми та сучасні інженерні рішення.

Біоенергетика — природний базис децентралізації

Особливе місце в новій системі належить біогазу та біометану:

Під час війни біогазові установки здатні цілодобово живити локальні енергоострови на місцевій аграрній біомасі, не залежачи від сонця, вітру чи імпортного палива.
У період перемир’я — стабільно видавати енергію та підтримувати баланс газорозподільних мереж.
У мирний час — формувати потужний експортний потенціал біометану та «зеленого» водню для європейського ринку.

Виклик крихкого перемир'я

Окремо підкреслю: саме період можливого перемир’я може стати найскладнішим етапом для галузі. Безповоротні донорські гранти почнуть скорочуватися, а класичний приватний капітал ще остерігатиметься високих воєнно-політичних ризиків.

Подолати цю інвестиційну прірву допоможуть лише дієві міжнародні інструменти страхування ризиків, пряма взаємодія з МФО та спільні проєкти з європейськими операторами.

Сьогодні Україна здобуває безпрецедентний досвід: якщо Західна Європа переходить до децентралізованої генерації передусім заради кліматичних цілей, то ми робимо це заради фізичного виживання.

Цей досвід стійкості та гнучкості неодмінно стане основою оновленої європейської енергетичної безпеки.